Дитинство під обстрілами: Як громади рятують дітей і молодь у прифронтових селах
З початком повномасштабної війни в Україні було пошкоджено понад 4 тисячі освітніх закладів з яких 412 — повністю зруйновані.
Для багатьох жителів прифронтових регіонів садок і школа — не просто будівлі в селі чи селищі. З їх відновленням люди асоціюють відродження свого населеного пункту, оскільки мова йде про виховання і розвиток дітей.
Про те, як в постраждалих від війни регіонах жителі створюють освітні простори при обмежених ресурсах, і яким бачать розвиток молоді — в матеріалі «Новин Донбасу».
Учні біля зруйнованої школи у селі Леб’яже. Фото: Євген Алєксєєнко
Скромні мрії прифронтової реальності
Село Мосьпанове Малинівської громади Харківської області зазнало масштабних руйнувань оскільки пів року перебувало за декілька кілометрів від лінії фронту.
Зараз в населеному пункті немає школи, навчання тільки дистанційне. Зібратися разом, щоб поспілкуватися і пограти школярі можуть в приміщенні дитячого садка, та й то після уроків дошкільнят. Але будівля дитсадка невелика, в одному з приміщень йде ремонт через руйнування, тому час відвідування для кожного класу розписано.
Питаннями розвитку дітей, яких в селі — 60, займається місцева мешканка Катерина Спіріна, яка сама є матір’ю трьох дочок.
До війни жінка 20 років працювала директоркою сільського будинку культури. Катерина заснувала громадську організацію «Наш дім Мосьпанове» і з того часу залучає в село благодійні організації. Жінка сподівається, що коли-небудь в Мосьпановому буде відновлена школа, при цьому розуміє, що станеться це нескоро, бо донори готові вкладатися в будівництво школи тільки якщо в населеному пункті проживає понад 400 дітей. Держава ж виділити кошти, каже Катерина, поки не готова.
Мрія Катерини та багатьох інших односельців на найближчий час — створити в селі вільну зону Wi-Fi як місцевий осередок для молоді. Адже якщо є стабільний інтернет, дітям буде цікаво збиратися в одному місці та спілкуватися.
«Якщо в селі відключається світло, незабаром зникає і мобільний зв’язок і мобільний інтернет, бо «Київстар» у нас — єдина вишка. А світла у нас може не бути по вісім годин і довше. Тому Wi-Fi зона могла б допомогти жителям залишатися на зв’язку і водночас спілкуватися один з одним», — розповіла Катерина.
Говорячи про дітей села, голова громадської організації відзначає психологічні потрясіння, які довелося перенести багатьом неповнолітнім. Племінниця Катерини Спіріної досі лякається звуків літаків через те, що пережила шок після того, як в березні 2022 року недалеко від її будинку армія РФ скинула авіабомбу.
«Моє завдання — зберегти дітей у нашому селі»
Про краще життя для дітей мріє і очільниця Партизанського старостату Первомайської громади Миколаївської області Раїса Шульга. У 2022 році Партизанське багато місяців перебувало в «сірій зоні», було пошкоджено половина будинків, повністю зруйнований дитячий садок і школа. Староста каже, що через пандемію та військові дії діти чотири роки змушені були навчатися онлайн, що дуже погано позначилося на їхніх знаннях.
«Деякі учні навіть не могли визначити, що на портреті зображений поет Тарас Шевченко. Були й такі, хто після п’ятого — шостого класу не міг рахувати. Йшла повна деградація нашої молоді», — розповіла староста нашим журналістам.
Раїса Шульга вирішила добитися будівництва в селі молодіжного простору. Це одноповерхова будівля на три приміщення, яке не замінює собою школу, тому, що немає укриття, але діти можуть грати в розвиваючі ігри, з ними займаються приїжджі волонтери.
Спочатку в задум старости мало хто з місцевих вірив, бо на будівництво потрібні були чималі кошти. Але жінка зверталася до багатьох благодійних організацій, і зуміла залучити гроші. У будівельних роботах, які тривали понад рік, брали участь волонтери благодійних організацій, а також місцеві жителі. Нарешті восени 2025-го закінчили будівництво. Свою активну участь Раїса Шульга відзначає просто — бажанням допомогти дітям.
«Мені дуже болить, коли бачу, що діти як безпритульні бігають, не розвиваються. Не таким має бути дитинство», — підсумувала вона.
Створити для дітей кращі умови постарався і Євген Алєксєєнко — староста раніше прифронтового села Леб’яже Пролісненської (Чкаловської) громади Харківської області. Замість зруйнованої школи очільник села разом із друзями та близькими у приміщенні колишньої бібліотеки будинку культури обладнав молодіжний простір. Роботи над облаштуванням приміщення тривали не один місяць, при цьому самі люди працювали на волонтерських засадах. Всі будівельні роботи профінансували благодійні організації та частково громада.
Молодіжний простір у селі Леб’яже. Фото: Євген Алєксєєнко
Також були знайдені кошти на будівництво волейбольного майданчика, ведуться роботи з відновлення дитячого майданчика, в планах створити поле для мініфутбол і залучити кошти на будівництво окремого укриття.
Збереження молоді в селі Євген Алєксєєнко вважає своїм першочерговим завданням. Адже якщо молодь виїжджатиме з Леб’яжого та інших сіл, то в громаді в результаті взагалі не залишиться дітей.
«Моє завдання — зберегти дітей у нашому селі», — відзначив староста.
Благодійна допомога та власні ініціативи
Наступний приклад — село Зелений Гай Шевченківської громади Миколаївської області, в якому через обстріли було пошкоджено і зруйновано до 80% будівель.
Зруйнована школа в селі Зелений Гай. Фото: ДСНС
Попри колосальні руйнування, село не занепало, в нього почали повертатися жителі. Причому пережите згуртувало людей, і вони створили фонд взаємодопомоги, який фінансується коштом внесків самих жителів — по 50 грн щомісяця з кожної людини. Дані кошти дозволяють оперативно розв'язувати питання з доброустрою села що не потребують капітальних вкладень. Так, коштом внесків жителів було профінансовано створення Алеї пам’яті загиблим бійцям, закуплена і покладена бруківка на сільському кладовищі, встановлено нову огорожу для спортмайданчика та ін.
Алея пам’яті та бруківка на кладовищі. Фото: ГО «Зеленогайські ініціативи» (місцева громадська організація).
Як і багато інших жителів прифронтових сіл, зеленогайці після завершення бойових дій зайнялися створенням умов для розвитку і соціалізації дітей. У маніпуляційному кабінеті відремонтованого пункту здоров’я обладнали молодіжний простір для 30 дітей (сьогодні в Зеленому Гаї всього — 200 дітей). Надалі в селі було влаштовано ком’юніті-центр — простір для відпочинку, розвитку та дружніх зустрічей. Замість колишнього молодіжного простору в колишній маніпуляційній згодом обладнано новий, більш масштабний. Також створено простір для занять жінок від 30 до +60 років, який назвали «Третє місце». Крім того, в селі діє освітній простір — модульна школа без укриття де діти навчаються у дві зміни.
Простір для соціально-культурного розвитку в селі Зелений Гай. Фото: Оксана Гнедько
Звичайно, велика частина всіх «просторів» були профінансовані коштом грантів і благодійників. При цьому суттєвий обсяг ремонтних робіт на волонтерських засадах робили й самі місцеві жителі. Також грантове фінансування в селі з’явилося не просто так, а завдяки активним зверненням місцевих жителів. У селі дуже згуртовані громадські організації, про що «Новинам Донбасу» розповіла староста Оксана Гнедько. До речі, сама Оксана Гнедько обійняла посаду старости в результаті трагічних збігів обставин після яких вона почала активно допомагати односельцям. У березні 2022 року авіабомба влучила у місцеву школу через що загинули кілька людей у тому числі тодішній староста Микола Струтинський та директор школи Олександр Гнедько — чоловік Оксани. Всупереч трагедії, жінка взяла на себе гуманітарну підтримку жителів і фактично почала виконувати обов’язки старости, а навесні 2023-го зайняла цю посаду вже офіційно
Простір для соціально-культурного розвитку в селі Зелений Гай. Фото: Оксана Гнедько
Системне бачення «дитячого питання»
Цікавим є те, як жителі Зеленого Гаю бачать розвиток молоді у своєму населеному пункті і громади в цілому. Детальніше про це «Новинам Донбасу» розповіла Юлія Учень — місцева мешканка, мама двох дітей-школярів, голова громадської організації «Зеленогайські ініціативи». Розв'язання важливих питань у Зеленому Гаї, каже Юлія, визначається шляхом голосування. На прикладі підтримки молоді це виглядає наступним чином. Кілька разів на рік в селі проводиться анкетування: так визначаються потреби сільської молоді, при цьому ставиться питання не тільки чого молодь хоче, а й чи готова брати участь в реалізації.
«Ніхто не приймає рішення одноосібно, все вирішується голосуванням. Ось у нас постало питання, що стосується інтересів двох поколінь. Люди старшого віку хотіли, щоб в селі був літній кінотеатр, в той час, як молодь вибрала спортивний майданчик. У цьому випадку створюється електронна форма, яку ми розсилаємо по всіх наших соцмережах і групах, і в якій робиться опитування шляхом анкетування. Рішення приймається при більшому голосуванні. І як показує практика, багато старших людей голосують за молодіжні проєкти», — зазначила Юлія.
Віднедавна у Шевченківській ТГ розроблена програма молодіжної політики, чого раніше не було. Громада ставить перед собою завдання кращого фінансування шкіл і дитячих садків. Також робляться спроби підтримати молодь з працевлаштуванням. Для цього з бюджету ТГ всім фізичним особам підприємцям (ФОП) зареєстрованим у селі виплачуються «підйомні».
«Близько 20 тис. грн одноразово виплачується допомога будь-яким ФОПам які зареєстровані на території ТГ за умови роботи понад 6 місяців», — розповіла Юлія Учень. Програма діяла торік та продовжить діяти в нинішньому.
Складні умови життя в прифронтових регіонах позначаються і на дітях, на їх можливості здобути гідну освіту, соціалізуватися. І місцеві жителі це прекрасно розуміють, а тому намагаються поліпшити ситуацію, маючи при цьому обмежені ресурси. І мова не просто про відновлення чергового садка і школи, мова про створення кращих умов для покоління, від якого залежить подальший розвиток населеного пункту.
Автор: Олександр Кітраль